Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /var/www/user668/data/www/svit-tvarin.net.ua/engine/classes/templates.class.php on line 83 Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /var/www/user668/data/www/svit-tvarin.net.ua/engine/modules/static.php on line 143 Реброплави і черви » Світ тварин України
Популярное

Календарь
«    Июнь 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Світ тварин » Реброплави і черви

Реброплави і черви

У Чорному та Азовському морях мешкають представники ще одного типу тварин — Реброплави. Зовнішнім виглядом вони схожі на медуз, і тривалий час вважалися кишковопорожнинними. Тепер їх виділяють в окремий тип, представлений приблизно вісімдесятьма виключно морськими видами. Зазвичай тіло реброплава кулястої або мішкоподібної форми. Уздовж тіла проходять вісім рядів гребних пластинок. Пластинки мають вигляд гребінців, за що ц організми й дістали свою латинську назву — Сіепорпога, тобто «ті що мають гребінці». У більшості реброплавів є два щупальця, як можуть бути набагато довші за тіло тварини. На відміну від кишковопорожнинних, реброплави не мають жалких клітин. Натомість у них є клейкі клітини, за допомогою яких ці тварини полюють на дрібних морських істот. Розмножуються реброплави виключно статевим способом.
Колись їх усіх вважали шкідливими тваринами, бо вони живляться переважно дрібними планктонними ракоподібними, як водночас є улюбленою їжею деяких промислових риб. Однак по дальші дослідження показали, що це не зовсім так. Дійсно, реброплав мнеміопсис, що був занесений до Чорного та Азовського морів завдавав шкоди рибам. Але інший реброплав — берое — живиться виключно... іншими реброплавами, у тому числі й мнеміопсисом тобто з цієї точки зору є корисною твариною. Крім того, сам берої може бути непоганою поживою для деяких риб.
Берое завдовжки сягає 12—15 см. Тіло в нього напівпрозоре, жовтувато-рожевого кольору. При розмноженні за один раз відкладає до трьох тисяч яєць. Швидко росте, майже за місяць досягаючи розмірів дорослої тварини. Веде малорухомий спосіб життя, не має щупалець
Мнеміопсис вражає своєю невибагливістю до умов існування. Вії витримує значні коливання солоності води і може жити при температурі води від трьох до двадцяти п'яти градусів. Усе це зумовлює його високу конкурентоспроможність.
ЧЕРВИ
Ми досить часто вживаємо слово «черв'як», не замислюючись на; його конкретним біологічним змістом. І справді, у систематиці тривалий час усі організми, що мали вигляд «черв'яків», відносили до одного типу. Нині термін «черви» утратив своє систематичне значення. Дослідження показали: зовні схожі організми настільки відрізняються за своїми фізіологічними, ембріологічними та іншимі даними, що об'єднувати їх в один тип просто не можна.
ПЛОСКІ ЧЕРВИ.

Почнемо з того, що ці черви справді плоскі. Це пов'язано з відсутністю у них дихальної та кровоносної систем, котрі розносили б кисень по організму. А оскільки відстань, на яку можуть завдяки дифузії поширюватися гази, обмежена, розміри тіла також мають буті обмежені (хоча б в одному напрямку). І хоча деякі представники класу можуть сягати кількох метрів у довжину, їхня товщина вимірюється міліметрами. Травна система починається ротовим отвором, розташованим на черевному боці тіла, і складається з глотки та кишки. Анального отвору немає; неперетравлені залишки їжі виводяться через рот. Нервова система має вигляд поздовжніх нервових стовбурів; у вільноіснуючих плоских червів відносно добре розвинені органи чуття. Статева система відзначається досить складною будовою. Плоскі черви — гермафродити, тобто двостатеві організми: кожна особина є водночас і самицею, і самцем.
До типу Плоскі черви входять шість класів, з яких лише один представлений вільноіснуючими організмами, а всі інші — паразити.
Війчасті черви,

Війчасті черви, або Турбелярії, — єдиний клас плоских червів, представники якого є хижаками. А такий спосіб життя зумовлює й особливості їхньої будови. Тіло турбелярій вкрите війками, за допомогою яких вони рухаються у воді. Щоб зорієнтуватись у навколишньому середовищі, потрібні органи чуття. І справді, війчасті черви мають органи хімічного чуття (щось на зразок наших нюхових рецепторів) та вічка, розташовані на передньому кінці тіла. В усьому іншому турбелярії є типовими представниками класу.
Найвідомішим представником турбелярій є молочно-біла планарія. її можна знайти у стоячих водоймах на нижній поверхні підводних рослин та інших предметів. Це невелика (зазвичай не більше 2 см завдовжки) хижа тварина. Живляться планарії дрібними ракоподібними, личинками деяких комах, навіть дрібними слимаками. У разі нестачі їжі планарії можуть витримати тривале голодування, при цьому вони значно зменшуються у розмірах. Дуже цікавою властивістю планарій є реакція на несприятливі умови. При підвищеній температурі води, нестачі кисню тощо планарії розпадаються на шматки, з яких згодом відновлюються цілі організми. І взагалі, планарії мають дуже високу здатність до регенерації, не гіршу, ніж «рекордсмени» — гідри.
На жаль, не всі плоскі черви належать до вільноіснуючих турбелярій. Інші класи цього типу представлені паразитами, серед яких трапляються вороги людини та свійських тварин. Знання їхньої біології допомагає боротися з ними.
Дигенетичні сисуни.

Усі представники цього класу ведуть паразитичний спосіб життя. У зв'язку з цим у них виникли деякі специфічні пристосування. Для них характерна наявність двох присосків — ротового та черевного. Усі вони дуже плодючі, та ще й гермафродити (тобто двостатеві організми). Це дозволяє їм розмножуватись навіть у разі відсутності статевого партнера та низької імовірності знайти нового хазяїна. Цікаво, що розмноження паразитів відбувається не тільки на дорослій стадії, а й на стадії личинки, що збільшує їхню плодючість. Життєві цикли сисунів дуже складні і включають багато стадій.
Для прикладу розглянемо біологію найвідомішого представника класу — печінкового сисуна, який паразитує в організмах овець, кіз, свиней та великої рогатої худоби. Яйця, відкладені дорослими сисунами, виводяться з екскрементами у навколишнє середовище. Якщо яйце потрапляє у воду, воно починає розвиватись. Із нього виходить так званий мірацидій — рухлива стадія сисуна, її основне завдання — знайти наступного хазяїна, яким є малий ставковик. В організмі ставковика печінковий сисун проходить кілька наступних стадій розвитку (що характеризуються інтенсивним розмноженням), доки з нього не вийде нова рухлива личинка, яка прикріпиться до трави і чекатиме, поки її з'їсть корова. На цьому цикл замкнеться. Людина може заразитися цим паразитом, випивши сирої води з небезпечної водойми або взявши до рота травинку, зірвану у вологому місці. Профілактика цього захворювання полягає у боротьбі з малим ставковиком та обмеженні випасу худоби поблизу боліт.
Взагалі паразитів, подібних до печінкового сисуна, досить багато. Сюди можна віднести й котячу двоустку (опісторха котячого), життєвий цикл якої включає зміну трьох хазяїв: кішки (або лисиці), молюска та риби. Опісторхозом можна заразитись, уживаючи в їжу сиру рибу.
Моногенетичні сисуни.
До цього класу також належать паразитичні організми, які, на відміну від попереднього класу, не змінюють хазяїна. Назва класу так і перекладається — «ті, що мають одне покоління». Така «вірність» доповнюється ще й тим, що моногенетичні сисуни специфічні до одного конкретного виду хазяїна. Паразитують моногенеї в основному на рибах, завдаючи значної шкоди рибним господарствам.
Із представників цього класу варто розглянути двійчака парадоксального, який паразитує на зябрах ляща. «Парадоксальність» полягає в тому, що паразити живуть парами. Про них з повним правом можна сказати, що кожен із «подружжя» є половинкою цілого. Зустрічаються два паразити ще в молодому віці, прикріплюються одне до одного, а згодом зростаються, залишаючись разом усе життя. Якщо молодий двійчак не зустрінеться з іншим, він загине.
Цестоди, або Стьожкові черви.
За назвою цього класу неважко здогадатися, яку форму мають його представники. Вони справді нагадують стрічку. Цестоди — специфічні паразити. У них навіть зникли органи травлення, і потрібні їм речовини вони поглинають усією поверхнею тіла. Та й справді, у кишечнику тварини-хазяїна готова їжа оточує паразита з усіх боків, і живитися за допомогою рота було б нераціонально. Тіло стьожкового черв'яка складається з голівки, де знаходяться органи прикріплення, шийки на задньому кінці якої утворюються нові членики, та стробіли, що скла дається з багатьох члеників — проглотидів. Завдовжки цестоди можуть сягати десятків метрів.
Ремнець звичайний, або лігула, добре відомий рибалкам. Його личинка часто трапляється в коропових риб і має вигляд білого ремінця до півтора сантиметра завширшки і десятків сантиметрів завдовжки. Кінцевими хазяями паразита є рибоїдні птахи, насамперед, чайки. Лігула не страшна людині, якщо, звісно, не з'їсти її у сиром вигляді разом із рибою. А в підсмаженому вигляді вона навіть вважається досить смачною.

Бичачий ціп'як на дорослій стадії паразитує на людині, а пре міжним хазяїном є велика рогата худоба. У кишечнику людини чеі в'як може жити десятки років, завдаючи неабияких прикрощів ХІ зяїнові. Кінцеві членики ціп'яка час від часу відриваються ві стробіли, виходять назовні і здатні деякий час вести самостійне жи тя, повзаючи по тілу хворого. Довжина дорослого бичачого ціп'яь може сягати 4—10 м. Худоба заражається ціп'яком, ковтаючи його яйця разом із забрудненою травою, а людина — вживаючи сиру або недостатньо оброблену яловичину. В організмі худоби розвиваються не дорослі черви, а личинки — кульки, всередині яких знаходиться голівка. Потрапляючи в організм людини разом із м'ясом, личинка перетворюється на дорослого черв'яка. При цьому голівка вивертається назовні і починається утворення нових члеників.
Дуже небезпечним представником паразитичних червів є ехінокок. Він відрізняється від інших стьожаків співвідношенням між розмірами дорослого черв'яка та личинки: довжина дорослої тварини — лише З—6 мм, тоді як фіна (личинка) може важити 12 кілограмів. Звичайно, в організмі людини таких розмірів вона не досягає, але й удесятеро менша фіна може завдати серйозної шкоди. Життєвий цикл ехінокока включає двох хазяїв: собаку (або іншу хижу тварину, наприклад вовка), у якому мешкає доросла форма черв'яка, та травоїдну худобу. Собаки заражаються, поїдаючи м'ясо хворої корови чи вівці, а корови — траву, забруднену екскрементами собак. Яйця ехінокока можуть знаходитися на шерсті хворого собаки, при цьому можливе зараження людини під час занадто тісного спілкування з домашнім улюбленцем. Тому, погладивши собаку (особливо незнайомого), слід ретельно вимити руки.
Цікавою (і вкрай неприємною) особливістю ехінокока є будова його фіни. Вона схожа на будову матрьошки: кулька, у якій знаходиться кілька кульок, а в них — ще кілька кульок. На цих кульках розташовані кілька голівок майбутніх черв'яків. Із кожної голівки виростає дорослий черв'як.
Реклама